Меню Офіційна сторінка Укргідроенерго на Facebook Офіційна сторінка Укргідроенерго на Facebook Офіцій канал Укргідроенерго на YouTube

Видатні імена української гідроенергетики: Семен Поташник

«Можу коротко сказати: українська гідроенергетика – це наша гордість!»

Героя України Семена Ізрайлевича Поташника можна без перебільшення назвати постаттю №1 в історії гідроенергетичної галузі країни. Його ім'я особливого представлення не потребує, а розмова з ним є завжди цікава. Голова науково-технічної ради ПрАТ «Укргідроенерго» та голова Громадської Ради при Міненерговугілля України, голова правління ВАТ «Укргідроенерго» у 2004-2011 роках Семен Поташник, у свої 88 років відпочивати ще не збирається. Він як завжди ввічливий, пунктуальний та уважний до людей, а його робочий день, як і раніше, розписаний з ранку до вечора.

З Семеном Ізрайлевичем ми зустрілись в його кабінеті в апараті управління Товариства, щоб поговорити про минуле та майбутнє української гідроенергетики.      

- Семене Ізрайлевичу, сьогоднішня енергетична галузь відзначається динамічними революційними змінами в технологічному, економічному та організаційно-управлінському сенсі. Сучасний енергетик, а тим паче, управлінець, повинен постійно вдосконалювати свій професійний та особистісний рівень, а також бути готовим до зламу стереотипів та застосуванню інноваційних і нетрадиційних підходів в реалізації поставлених завдань. Ви є свідком та учасником різних історичних епох в становленні та розвитку української енергетики. Чим відрізняється енергетичний менеджер нинішнього покоління від менеджера, скажімо, 70-х чи 80-х років? Чи є якісь принципові відмінності між різними поколіннями енергетичних управлінців?

- Якщо брати 70-ті роки, то з тих часів пройшло вже майже півстоліття. За цей час вже змінилося два покоління. Як можна порівнювати людей, вікова різниця між якими сягає майже половини сторіччя? Сьогодні вже зовсім інші часи, інші технології, інші відносини між людьми, інші управлінські підходи. А найголовніше – країна інша. Вже у минулому централізована планова економіка з однопартійною політичною системою, коли для отримання дозволу на будівництво ГЕС було достатньо рішення партійного органу. Сьогодні енергетикам доводиться відстоювати можливість будівництва нових гідрооб'єктів перед численними громадськими і державними інституціями. Тут і екологи, і місцева влада, і археологи, і населення прилеглих територій, і рибна інспекція – вони всі требують від нас відповідних обґрунтувань щодо безпеки та відсутності негативного впливу на навколишнє природнє середовище та соціальну сферу.     

Чи можна порівнювати сучасну незалежну Україну з УРСР?, – це складне питання.

Можу сказати точно одне: технічний рівень підготовки спеціалістів 70-х, 80-х років, навіть у молодому віці, був дуже високим. Але тоді ми жили в інформаційно-закритому суспільстві, більшість наших працівників навіть Європи  не бачили.

Зараз ми працюємо в умовах відкритого суспільства і свободи, які розширюють можливості для професійного та особистісного росту. Можна їздити за кордон, вивчати досвід зарубіжних колег, обмінюватися ідеями.

- Чим могли б бути корисні сьогодні досвідчені працівники та ветерани енергетичної галузі? Наскільки важливою в гідроенергетиці є передача досвіду старших поколінь молоді?

У гідроенергетиці досвід старшого покоління особливо важливий, тому що ГЕС – це об´єкти особливої відповідальності. Адже невід´ємною частиною гідровузла є та ж сама гребля, яка утримує водосховище з мільярдами кубометрів води.

В компанії Укргідроенерго повинні бути обов´язково присутніми такі цінності, як професійна спадкоємність та передача досвіду між поколіннями, висока культура взаємовідносин у трудовому колективі та поважне ставлення до тих фахівців, які в силу свого віку залишили галузь. Дуже важливо, щоб вони максимально передали свої знання, свій досвід молодому поколінню.

- Семене Ізрайлевичу, як Ви потрапили у велику гідроенергетику?

- У 1952 році я закінчив Київський політехнічний інститут і міг залишитися у Києві для продовження навчання в аспірантурі. Але я був громадським активістом і на заклик партії та уряду попросив членів державної комісії направити мене на  велике будівництво. Була у цьому своєрідна романтика у ті часи.   

Таким чином, у серпні я захистив диплом, а вже у вересні їхав разом з молодою дружиною у вагоні старого зразка від Москви до Іртиша на Алтай. Там, у Східно-Казахстанській області, будувалася Усть-Каменогорська ГЕС, яка, до речі, дуже схожа на нашу ДніпроГЕС-1. Різниця лише в кількості гідроагрегатів, яких на ДніпроГЕС-1 дев´ять, а в Усть-Каменогорську чотири. Але на ті часи ця станція вважалася однією з найбільших.

Через чотири з половиною роки я повернувся в Україну і надовго її вже більше не покидав.

- Тобто основну частину професійного життя Ви провели саме тут? Що Ви можете сказати про специфіку саме українських ГЕС?

- Я є одним з тих, хто пройшов всі стадії розвитку сучасної гідроенергетики в Україні. Спочатку були побудовані дві Київські ГЕС та ГАЕС, потім виник Каскад середньодніпровських ГЕС, ще пізніше була створена компанія «Дніпрогідроенерго», і ось вже скоро ми будемо відмічати 15-річчя об´єднання Дніпрогідроенерго та Дністрогідроенерго і створення Державного акціонерного товариства «Укргідроенерго».

Був також період, коли я брав участь у будівництві гідроелектростанції у В'єтнамі. Працював постійно в Україні, а паралельно, протягом трьох років, літав у В'єтнам.

Можу коротко Вам сказати: українська гідроенергетика – це наша гордість. І це дійсно так.

- Ви все життя постійно будували: гідротехнічні споруди, електростанції, інфраструктуру, будівлі, міста-супутники. Тобто ви не тільки експлуатували готові об´єкти, але весь час споруджували нові?

- Ви знаєте, важливо не тільки будувати, а усвідомлювати, що і заради чого ти будуєш. Потрібно чітко розуміти, що ти передаєш у спадщину прийдешнім поколінням і наскільки твої об´єкти відповідатимуть вимогам економічної доцільності, надійності, екологічної безпеки. Треба розуміти, які вигоди від них отримає суспільство в довгостроковій перспективі і чи не залишать вони проблем поколінням майбутнього.

- Чи можете Ви спрогнозувати подальший розвиток української гідроенергетики? Які напрямки необхідно першочергово розвивати?

- Українська гідроенергетика буде розвиватися у будь-якому випадку, оскільки саме ГЕС та ГАЕС є найбільшими джерелами маневрової потужності, яка дозволяє балансувати роботу атомної, теплової, а тепер вже і відновлювальної генерації.

Ті завдання, які поставлені у відповідних офіційних документах, говорять про те, що до 2026 року нам необхідно виконати діючу Програму розвитку гідроенергетики, а до 2035-го повністю задіяти наш гідропотенціал, як це вже давно зроблено у багатьох європейських країнах.

Що стосується пріоритетів, на мою думку, потрібно зосередитись, у першу чергу, на будівництві гідроакумуляторів, які дозволяють вирівнювати добові перепади енергоспоживання. Для України, де НАЕК «Енергоатом» виробляє більше 50% електроенергії, нарощування потужності ГАЕС є вкрай важливим завданням. Окрім того, важко переоцінити значення та роль гідроакумуляторів, як джерела аварійного резерву потужності в енергосистемі. Уявіть собі, на Дністровській ГАЕС на перших трьох діючих гідроагрегатах ми маємо близько 1 ГВт потужності, яку можна запустити за 2-3 хвилини. Це значно знижує можливість системної аварії в енергосистемі.   

- У чому полягає феномен Семена Ізрайлевича Поташника? Що є основним чинником вашої професійної жаги та життєвої позиції? Це любов до своєї справи, до людей, до життя? Як вплинули на Ваше світоглядне формування Ваші батьки?

- Я родом з великого села Олевськ на Житомирщині, наразі це адміністративний центр Олевського району. Мої батьки були простими людьми. Мама працювала на землі, батько був лісорубом. Мої батьки мені завжди говорили: «Запам´ятай головне: де б ти не навчався чи працював, ким би не був, але найголовніше – це люди, які тебе оточують і живуть поряд з тобою. Сусіди, колеги, співробітники – саме заради них варто працювати і жити».

На жаль, мені не завжди в житті вдавалося повністю виконувати батьківський заповіт. Але я завжди розумів: ні в якому разі не існує якихось особливих чи заслужених людей. Ми всі повинні жити заради один одного.

Мені приємно, що Вітчизна гідно оцінила мою працю, мої заслуги. І я кажу щиро: це вплив моїх батьків. Простих людей. Мій світогляд сформували мої батьки, так, як це і повинно бути.

- Чи можна сказати, що батьківський заповіт також вплинув на формування Вашого особистого управлінського стилю в роботі?

- Я пройшов усі етапи формування компанії Укргідроенерго у її сучасному вигляді, але на яких би посадах я не перебував, аж до генерального директора Товариства, я завжди залишався таким, як і був. Для мене не існувало підлеглих, ми всі колеги.  

Вкрай важливо, щоб рівень виховання та культура взаємовідносин між людьми в умовах свободи в Україні були на належному рівні. Тоді ми зможемо швидше і ефективніше впроваджувати сучасні управлінські підходи у тому числі і в реалізації соціальних програм.

- Чого ще не зробив і хоче зробити у своєму житті Семен Ізрайлевич Поташник?

- Я б хотів посприяти розвитку малої гідроенергетики в Україні. На фоні європейських тенденцій вважаю, що гідроенергетичний потенціал у нас до кінця ще не використовується. Ми задіяли лише великі річки – Дніпро, Дністер. В той же час в Україні є багато малих річок. Після війни енергію цих річок активно використовували, будуючи малі, міні- та мікроГЕС. І майже чи не в кожному селі була своя гідроелектростанція. На жаль, наразі багато з них не експлуатуються і залишаються в стані занедбаних пам´яток минулого.

І в цьому сенсі Україна відстала, тому що потенціал малої гідроенергетики у нас використовується відсотків на 10%. В той же час у європейських країнах справи налагоджені абсолютно протилежним чином. У тій же Швейцарії кожна невелика річка – це канал, вздовж якого розміщені парки, зони відпочинку.

Так от якби мені вдалося дати поштовх відродженню малої гідроенергетики в Україні, я б вважав, що не даремно прожив життя!    

 Прес-служба ПрАТ «Укргідроенерго»

назад до списку новин

Вибрані новини

Відбулося заключне засідання групи з розроблення Плану досягнення Україною енергетичної стійкості

19 жовтня під головуванням Заступника Міністра енергетики та вугільної промисловості України з питань європейської інтеграції Наталії Бойко проведено заключне засідання групи з розроблення Плану досягнення Україною енергетичної стійкості.